Історія справи
Постанова КГС ВП від 29.04.2025 року у справі №910/2697/24Постанова КГС ВП від 29.04.2025 року у справі №910/2697/24
Постанова КГС ВП від 08.04.2025 року у справі №910/2697/24
Постанова ВСУ від 08.04.2025 року у справі №910/2697/24
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 квітня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/2697/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Ємця А. А., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - Плискань І. О. (адвокат), Давиденко Д. В. (самопредставництво),
відповідача 1 - Жовтун О. В. (адвокат),
відповідача 2 - Кирищук В. П. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ"
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ"
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги";
Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі"
про зобов`язання вчинити дії.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" (далі - ТОВ "Місто для людей Київ", позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київські енергетичні послуги" (далі - ТОВ "Київські енергетичні послуги", відповідач 1) Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Київські електромережі" (далі - ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі", відповідач 2) про зобов`язання анулювати рахунок спожитої електричної енергії від 02.02.2024 № 74353020/2/1 та здійснити перерахунок обсягів активної електричної енергії, спожитої позивачем у лютому 2024 року за договором від 01.02.2019 № 74353020ПУ (особистий рахунок 74353020) і зазначених у спірному рахунку.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ "Місто для людей Київ" посилалося на те, що згідно з рахунком-розшифровкою, показники обсягу споживання електричної енергії не відповідають різниці між поточними показниками та попередніми показниками, зокрема, містять математичні розбіжності, що призвело до помилкового обчислення та безпідставно сформованої суми оплати, зазначеної у рахунку спожитої електричної енергії від 02.02.2024 № 74353020/2/1.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/2697/24 (суддя Бондарчук В.В.) яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 (колегія суддів: Коробенко Г. П., Тарасенко К. В., Тищенко А. І.) у задоволенні позову відмовлено.
2.2. Судові рішення мотивовано тим, що позивачем документально не підтверджено та не доведено здійснення відповідачами невірного розрахунку за спожиту електричну енергію у лютому 2024 року.
2.3. Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2024 у справі № 910/2697/24 стягнуто з ТОВ "Місто для людей Київ" на користь ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ТОВ "Місто для людей Київ" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 у справі № 910/2697/24; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що господарські суди застосували положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон № 2189-VIII) та пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" (далі - Закон № 417-VIII), без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Верховного Суду від 14.12.2024 у справі № 922/3767/20, від 22.12.2022 у справі № 922/2666/21, від 25.10.2022 у справі № 922/2699/21, від 12.06.2024 у справі № 922/3886/23.
4.1.2. За твердженням скаржника, суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень по суті спору неправильно застосували означені вище норми матеріального права та дійшли помилкових про те, що позивач, як управитель багатоквартирного будинку, має обов`язок сплачувати за електричну енергію, яка споживається побутовими споживачами (власниками квартир та нежитлових приміщень), які не укладали індивідуальні договори з постачальниками електричної енергії.
4.1.3. Скаржник наполягає на тому, що відповідно до положень статті 7 Закону № 2189-VIII, управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний укласти з виконавцем послуги з постачання електричної енергії договір про постачання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна багатоквартирного будинку.
4.1.4. Скаржник вважає, що сам факт підписання ним, як управителем багатоквартирного будинку комерційної пропозиції "Колективна побутова" не означає, що він є колективним побутовим споживачем і має обов`язок сплачувати за електричну енергію, яка не використовується для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
4.1.5. У контексті наведеного, із посиланням на положення пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано, істотні обставини спору; не належним чином не досліджено наявні у матеріалах справи докази, які подані позивачем, а також не надано належної оцінки поясненням позивача щодо того, що ТОВ "Місто для людей Київ" не має статусу колективного побутового споживача.
4.1.6. Також вказує на те, що суди не надали належно оцінки наявному у матеріалах справи роз`ясненню Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.05.2024, наданому на звернення позивача, у якому чітко зазначено, що: ТОВ "Місто для людей Київ", у статусі управителя багатоквартирного будинку, не є колективним споживачем; зазначено, що ТОВ "Київські енергетичні послуги" не розробило комерційну пропозицію, яка б відповідала нормам чинного законодавства. Крім того в означеному роз`ясненні також є вимога привести договірні відносини з позивачем у відповідність до вимог чинного законодавства, шляхом розробки комерційної пропозиції яка б відповідала нормам Закону № 2189-VIII.
4.1.7. Також в обґрунтування своєї правової позиції із посиланням на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України, позивач вказує на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права, а саме - частини сьомої статті 91 та статті 96 ГПК України, оскільки ґрунтуються на оцінці наявного у матеріалах справи тексті технічного рішення від 12.09.2019 № 45482/1 (номер 84250 сформований у файлі з розширенням .doc під назвою "Довідка"), який не підписаний уповноваженою особою (ні власноручним підписом, ні електронним підписом). У цьому аспекті вказує, що ставить під сумнів відповідність тексту означеного технічного рішення його оригіналу, а тому вважає, що цей доказ є недопустимим та, відповідно, не міг бути взятий до уваги судами.
4.1.8. У контексті означених вище доводів скаржник вказує на те, що суди при ухваленні оскаржуваних судових рішень не врахували висновків щодо застосування положень 96 ГПК України, які викладенні у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 та від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19.
4.1.9. Також, на переконання скаржника, судами попередніх інстанцій порушено вимоги пунктів 5, 8 частини восьмої статті 238 ГПК України, оскільки у оскаржуваних судових рішеннях не наведено мотивованої оцінки аргументам позивача, які наведені у позовній заяві, апеляційній скарзі, інших заявах про суті та процесуальних заявах.
4.1.10. У зв`язку із неповним встановленням всіх обставин справи, суди і дійшли хибних висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, чим допустили порушення прав позивача та прийняли незаконні і необґрунтовані рішення.
4.2. Доводи інших учасників справи
4.2.1. У відзивах на касаційну скаргу відповідачі вказують на безпідставність доводів скаржника та просять залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
5.1.1. Між ТОВ "Місто для людей Київ" (споживач) та Публічним акціонерним товариством "Київенерго", правонаступником якого є ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" (постачальник) 12.09.2017 укладений договір про постачання електричної енергії № 74353, за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача згідно з умовами цього договору та додатків до договору, що є його невід`ємними частинами, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з його умовами. Точка продажу електричної енергії - на межі балансової належності електроустановок споживача.
5.1.2. Додатками до договору про постачання електричної енергії № 74353 є - перелік об`єктів споживача (Додаток 4А до договору); Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (Додаток 6 до договору); Однолійнійна схема електропостачання (Додаток 1 до договору).
5.1.3. Об`єктами постачання за договором є житлові будинки, ЕІС-код точки комерційного обліку знаходяться за адресами: вул. С. Данченко, 28, 28а, 28б, 30; вул. Перемоги, 71а; вул. Обухівська, 137 ,139.
5.1.4. У березні 2019 року позивачем підписано та подано відповідачу 1 заяву-приєднання до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів).
5.1.5. Між позивачем (споживач) та ТОВ "Київські енергетичні послуги" (постачальник) 01.03.2019 укладений договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів). Об`єктами постачання за договором також є житлові будинки, ЕІС-код точки комерційного обліку знаходяться за адресами: вул. С. Данченко, 28, 28а, 28б, 30; вул. Перемоги, 71а; вул. Обухівська, 137 ,139.
5.1.6. Позивачу присвоєно особовий рахунок №74353020, датою початку постачання електричної енергії визначено з 01.02.2019.
5.1.7. Відповідно до пункту 2.1 договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів), постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
5.1.8. Відповідно до пункту 5.8 договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
5.1.9. Додатком № 2 до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів) є комерційна пропозиція "Колективна побутова" постачальника універсальних послуг ТОВ "Київські енергетичні послуги" для колективних побутових та інших споживачів, які мають право на отримання електричної енергії за тарифами для побутових споживачів.
5.1.10. Згідно з умовами пункту 5 комерційної пропозиції, розрахунок (оплата) за фактично спожиту електричну енергію має здійснюватися у строк, вказаний у рахунку, але в будь-якому випадку не пізніше 10 числа місяця наступного за розрахунковим, незалежно від отримання рахунку. Рахунок за фактичне споживання формується споживачем самостійно в сервісі "Особистий кабінет". В інших випадках рахунок формується та надається постачальником споживачу на підставі отриманих від споживача/оператора розподілу/адміністратора комерційного обліку даних та може бути отриманий споживачем у відповідному енергоофісі постачальника.
5.1.11. Як встановили суди, позивач звертаючись до суду з позовом вказував на тре, що відповідач 1 виставив позивачу рахунок від 02.02.2024 №74353020/2/1, у якому зазначено, що "за лютий 2024 року фактичне споживання кВт. на год. становить 71142, отже до сплати з ПДВ підлягає сума 187 814,88 грн". Також, до рахунку відповідачем 1 додано "Рахунок-розшифровка від 02.02.2024 №74353020/2/1 по активній електроенергії за лютий 2024 року".
5.1.12. Позивач стверджує, що з "Рахунку-розшифровки від 02.02.2024 №74353020/2/1 по активній електроенергії за лютий 2024 року", вбачається, що показники обсягу споживання електричної енергії не відповідають різниці між поточними показниками та попередніми показниками. Зокрема, містять розбіжності, що і призвело до помилкового обчислення та безпідставно сформованої у рахунку суми до оплати.
5.1.13. Також, за твердженням позивача, аналогічні невірні розрахунки містяться по інших точках обліку, що і стало підставою для звернення до суду з позовом про: зобов`язання анулювати рахунок від 02.02.2024 №74353020/2/1 та здійснити перерахунок за активну електроенергію, спожиту ТОВ "Місто для людей Київ" за місяць лютий 2024 року, зазначений у рахунку від 02.02.2024 №74353020/2/1 за договором "№74353020ПУ" від 01.02.2019, особистий рахунок 74353020.
5.1.14. Заперечуючи проти заявленого позову ТОВ "Київські енергетичні послуги" (відповідач 1) наголошував на тому, що він проводить нарахування за спожиту електричну енергію позивачем відповідно до вимог Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП, від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), з урахуванням всіх даних про обсяги спожитої електричної енергії споживачем, переданих ОСР, як адміністратором комерційного обліку. Позивачем не наведено у позовній заяві будь-яких обґрунтувань щодо підстав здійснення перерахунку за активну електричну енергію, спожиту за місяць лютий 2024 року.
5.1.15. ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" (відповідач 2) заперечуючи проти заявлених вимог вказує на те, що розподіл електричної енергії здійснюється на житлові будинки на підставі договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, до умов якого приєднано ТзОВ "Місто для людей Київ". Разом із тим, лише частина власників/користувачів житлових будинків уклала із відповідачем 1 індивідуальні договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії споживачу.
5.1.16. Зокрема, згідно із схемою електропостачання, погодженою проектно-технічною документацією, обсяг спожитої електричної енергії позивача розраховується ОСР, як обсяг електричної енергії, облікований встановленими загальнобудинковими електролічильниками з відрахуванням обсягів електричної енергії, спожитої субспоживачами - мешканцями квартир і власниками нежитлових приміщень, із якими у ОСР наявні договірні відносини.
5.1.17. Суди також встановили, що у матеріалах справи наявні докази, зокрема: схеми електропостачання житлових будинків, погоджені проектно-технічною документацією, Технічне рішення з робочого проекту електропостачання ТР №45482/1 від 12.09.2017 номер 84250, із яких вбачається, що відрахування електричної енергії, спожитої мешканцями (власниками/користувачами квартир) житлових будинків, так і субспоживачами (власниками/користувачами вбудованих нежитлових приміщень) здійснюється від електролічильників загального навантаження. Поквартирна прив`язка до загальних приладів обліку електроенергії не передбачена схемами електропостання та договором про постачання електричної енергії № 74353.
5.1.18. Крім того, суди також встановили, що:
- частина власників/користувачів квартир житлових будинків приєдналися до індивідуальних договорів про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії споживачу, а тому, обсяги споживання електричної енергії такими субспоживачами, відповідач 2 відраховує від загального обсягу споживання електричної енергії позивача;
- з огляду на те, що не всі мешканці житлових будинків уклали прямі договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії із відповідачем 2, обсяги споживання електричної енергії означених побутових споживачів вираховуються загальними приладами обліку та відносяться до обсягів розподіленої електричної енергії позивача.
5.1.19. Також у матеріалах справи наявний перерахунок обсягів розподіленої електричної енергії у лютому 2024 році по об`єкту споживання позивача (вул. Данченка, 32А), який був здійснений у березні 2024 року у бік зменшення нарахування на 1 152 кВт по ТО 166, 169, 170, про що повідомлено позивача.
6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції
6.1.1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
6.1.2. Імперативними приписами частини другої статті 300 ГПК України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
7.1. Згідно з доводами касаційної скарги предметом касаційного оскарження є судові рішення ухвалені за результатами вирішення спору - про відмову у задоволенні позовних вимог.
7.2. Доводи касаційної скарги не містять обґрунтування (із посиланням на жодну із підстав касаційного оскарження) в частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, яке переглянуто в апеляційному порядку, а тому судом касаційної інстанції в цій частині не переглядаються.
7.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
7.4. У контексті доводів касаційної скарги, висновків судів попередніх інстанцій та підстав відкриття касаційного провадження Суд зазначає, що підставою для звернення до суду з позовом у даній справі стало те, що позивач вважає неправомірними дії відповідача щодо зазначення у рахунку від 02.02.2024 №74353020/2/1 на сплату спожитої електричної енергії інформації про те, що "за лютий 2024 року фактичне споживання кВт. на год. становить 71142, отже до сплати з ПДВ підлягає сума 187 814,88 грн". За твердженням позивача, рахунок від 02.02.2024 №74353020/2/1 та доданий до нього "Рахунок-розшифровка від 02.02.2024 №74353020/2/1 по активній електроенергії за лютий 2024 року" містять розбіжності, що і призвело до помилкового обчислення та безпідставно сформованої у рахунку суми до оплати. Зокрема, показники обсягу споживання електричної енергії не відповідають різниці між поточними показниками та попередніми показниками.
7.5. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили зокрема, з такого:
- спірні відносини сторін урегульовано договором про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів), укладеним між сторонами 01.03.2019 відповідно до положень статей 633 634 641 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), шляхом подання позивачем заяви-приєднання до типового договору;
- згідно з додатком № 2 до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів) позивачем обрано комерційну пропозицію - "Колективна побутова" постачальника універсальних послуг ТОВ "Київські енергетичні послуги" для колективних побутових та інших споживачів, які мають право на отримання електричної енергії за тарифами для побутових споживачів;
- розподіл електричної енергії позивачу на житлові будинки за адресами: вул. С. Данченко, 28, 28а, 28б, 30; вул. Перемоги, 71а; вул. Обухівська, 137 ,139, проводиться споживачу на підставі додатків до договору про постачання електричної енергії від 12.09.2017 № 74353;
- відповідно до умов договору про постачання електричної енергії від 12.09.2017 № 74353 житлові будинки за особовим рахунком № 74353020 вводилися в експлуатацію поступово та поетапно долучалися до договору;
- згідно з Актом розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін (Додаток № 6 до договору) по кожному окремому будинку визначена межа балансової належності та експлуатаційної відповідальності між споживачем - ТОВ "Місто для людей Київ", ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" (відповідач 2) та ПАТ "Холдингова компанія "Київміськбуд";
- із долучених відповідачем 2 доказів (схем електропостачання житлових будинків, погоджених проектно-технічною документацією, Технічним рішенням з робочого проекту електропостачання ТР №45482/1 від 12.09.2017 номер 84250) вбачається, що відрахування електричної енергії, спожитої мешканцями (власниками/користувачами квартир) житлових будинків на об`єктах споживання, так і субспоживачами (власниками/користувачами вбудованих нежитлових приміщень) здійснюється від електролічильників загального навантаження;
- поквартирна прив`язка до загальних приладів обліку електроенергії не передбачена схемами електропостання та договором про постачання електричної енергії №74353, а обсяги споживання електричної енергії мешканцями квартир (з якими укладені прямі договори) відраховуються ПрАТ "ДТЕК Київські електромережі" від загальних обсягів споживання позивача, а коригування нарахованих обсягів проводиться, починаючи з перших елементів схеми конкретного будинку;
- обсяги споживання електричної енергії побутовими споживачами, які не уклали прямі договори із відповідачем 2 вираховуються загальними приладами обліку та відносяться до обсягів розподіленої електричної енергії позивача.
7.6. Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам, суди дійшли висновку, що нарахування відповідачами обсягів спожитої електричної енергії, яка визначена у рахунку від 02.02.2024 №74353020/2/1 відбувається на умовах, які визначені укладеними між сторонами спору договорами. Водночас позивачем документально не підтверджено здійснення відповідачами невірного розрахунку за спожиту електричну енергію у лютому 2024 року.
7.7. Крім того, суди також врахували, що відповідач 2 надав суду перерахунок обсягів розподіленої електричної енергії у лютому 2024 році за об`єктом споживання позивача (вул. Данченка, 32а), який здійснений у березні 2024 року (у бік зменшення нарахування на 1 152 кВт по ТО 166, 169, 170, про що також повідомлено позивача). Означений перерахунок долучений до матеріалів справи.
7.8. З огляду на наведене суди зазначили про недоведення позивачем обставин на які він посилається на обґрунтування своїх вимог та, відповідно про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
7.9. У вирішенні доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд виходить з такого.
7.10. За змістом пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
7.11. Правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище визначаються Законом України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ.
7.12. Оператор системи розподілу надає послуги з розподілу електричної енергії на підставі договорів про надання послуг з розподілу. Договори про надання послуг з розподілу є публічними договорами приєднання та укладаються на основі типових договорів, форма яких затверджується Регулятором (частина 4 статті 46 Закону України "Про ринок електричної енергії").
7.13. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами (частина друга статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії").
7.14. Взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії регулюють ПРРЕЕ.
7.15. Відповідно до пункту 1.2.1 глави 1.2 розділу І ПРРЕЕ, на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.
7.16. Постачання електричної енергії здійснюється електропостачальником на підставі договору про постачання електричної енергії споживачу, який розробляється електропостачальником на основі Примірного договору про постачання електричної енергії споживачу (Додаток 5 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку (пункт 1.2.7 глави 1.2 розділу І ПРРЕЕ).
7.17. Постачальник універсальних послуг здійснює постачання електричної енергії на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, який розробляється постачальником універсальних послуг на основі Типового договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (додаток 6 до цих Правил) та укладається в установленому цими Правилами порядку. Постачальник універсальної послуги не може відмовити побутовому та малому непобутовому споживачу, електроустановки якого розташовані на території діяльності постачальника універсальної послуги, в укладенні такого договору (пункт 1.2.8 глави 1.2 розділу І ПРРЕЕ).
7.18. Укладення, внесення змін, продовження строку дії чи розірвання будь-якого із договорів, передбаченого цими Правилами, здійснюється відповідно до вимог законодавства та цих Правил.
Для договорів, які укладаються шляхом приєднання до умов договору, укладення договору можливе шляхом підписання заяв-приєднань, оплати виставленого рахунку, споживання будь-якого обсягу електричної енергії (за умови відсутності направлених заперечень щодо договірних умов в цілому чи частково) через особистий кабінет в електронній формі (в установленому законодавством порядку).
На роздрібному ринку не допускається споживання (використання) електричної енергії споживачем без укладення відповідно до цих Правил договору з електропостачальником та інших договорів, передбачених цими Правилами.
Електропостачальники зобов`язані повідомляти оператора системи розподілу (передачі) про укладення та припинення договору із споживачем в установленому цими Правилами порядку.
При переході права власності (користування) на об`єкт до нового власника (користувача) переходять права та обов`язки за договорами, укладеними відповідно до цих Правил (пункт 1.2.15. глави 1.2 розділу І ПРРЕЕ).
7.19. Відповідно до пункту 3.1.1. глави 3.1 розділу ІІІ ПРРЕЕ, постачання (продаж) електричної енергії споживачу здійснюється за договором про постачання електричної енергії споживачу обраним споживачем електропостачальником, який отримав відповідну ліцензію, за вільними цінами, крім постачання електричної енергії постачальником універсальної послуги або постачальником «останньої надії». Ціни (тарифи) на послуги постачальника універсальних послуг, постачальника «останньої надії» визначаються у встановленому законодавством порядку.
7.20. Відповідно до пункту 3.1.6 глави 3.1 розділу ІІІ ПРРЕЕ, постачання електричної енергії споживачу здійснюється, якщо: 1) об`єкт споживача підключений до мереж оператора системи у встановленому законодавством порядку; 2) електропостачальник за договором з оператором системи отримав доступ до мереж та можливість продажу електричної енергії на території діяльності оператора системи; 3) споживач є стороною діючих договорів: про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії; про постачання електричної енергії споживачу або про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, або про постачання електричної енергії постачальником «останньої надії»; про надання послуг комерційного обліку електричної енергії, крім випадків, коли роль постачальника послуг комерційного обліку виконує оператор системи, до мереж якого приєднаний цей споживач; 4) за усіма точками комерційного обліку на об`єкті (об`єктах) споживача, за якими здійснюється (планується) постачання електричної енергії, укладено договір з постачальником послуг комерційного обліку про надання послуг комерційного обліку електричної енергії; 5) відсутній факт припинення/призупинення постачання електричної енергії або надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у випадках, передбачених законодавством у сфері енергетики; 6) відсутня прострочена заборгованість за договорами про постачання електричної енергії або про надання послуг системи розподілу/передачі.
За наявності боргу у розмірі вартості електричної енергії, спожитої протягом двох попередніх місяців, електропостачальник має право в установленому порядку розірвати договір про постачання електричної енергії споживачу згідно з його умовами.
7.21. Договір між електропостачальником та споживачем укладається, як правило, шляхом приєднання споживача до розробленого електропостачальником договору на умовах комерційної пропозиції, опублікованої електропостачальником. У разі офіційного оприлюднення комерційної пропозиції електропостачальник не має права відмовити споживачу у приєднанні до договору на умовах цієї комерційної пропозиції, якщо технічні засоби вимірювання та обліку електричної енергії забезпечують виконання сторонами умов комерційної пропозиції. На вимогу споживача електропостачальник має надати письмовий примірник договору, підписаний з його боку. Якщо сторони досягли згоди щодо укладення договору на інших умовах, відмінних від тих, які містяться у комерційних пропозиціях, розміщених на офіційному сайті електропостачальника, договір укладається у паперовій формі. При цьому сторони можуть за взаємною згодою оформлювати додатки до договору, в яких узгоджуються організаційні особливості постачання електричної енергії. Такі додатки оформлюються у паперовій формі та підписуються обома сторонами (пункт 3.1.7 глави 3.1 розділу ІІІ ПРРЕЕ).
7.22. Згідно з пунктами 3.1.8 - 3.1.9 глави 3.1 розділу ІІІ ПРРЕЕ договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем і передбачає постачання споживачу всього обсягу фактичного споживання електричної енергії за певним об`єктом у певний період часу одним електропостачальником відповідно до обраної споживачем комерційної пропозиції. Споживання електричної енергії без укладення відповідних договорів на роздрібному ринку не допускається.
7.23. У пункті 3.1.10 глави 3.1 розділу ІІІ ПРРЕЕ визначено, що споживач має право вільно обирати електропостачальників.
7.24. Укладення споживачем договору про постачання електричної енергії споживачу або договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг відбувається шляхом приєднання споживача до договору на умовах обраної споживачем комерційної пропозиції, для чого споживач подає такому електропостачальнику заяву-приєднання (пункт 3.2.5 глави 3.2 розділу ІІІ ПРРЕЕ).
7.25. Споживач перед укладенням договору про постачання електричної енергії має обрати відповідну комерційну пропозицію та зазначити її у заяві-приєднані до умов договору постачання електричної енергії споживачу. Така комерційна пропозиція є невід`ємним додатком до договору (пункт 3.2.8 глави 3.2 розділу ІІІ ПРРЕЕ).
7.26. Договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633 634 641 642 Цивільного кодексу України за формою договору, що є додатком 6 до цих Правил (пункту 2.1.4 глави 2.1 розділу ІІ ПРРЕЕ).
7.27. Пунктами 1.1 та 1.2 типового договору визначено, що цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії виключно побутовим та малим непобутовим споживачам (далі - Споживач) постачальником універсальних послуг (далі - Постачальник) та укладається сторонами з урахуванням статей 633 634 641 642 Цивільного кодексу України шляхом приєднання Споживача до цього Договору, згідно із заявою-приєднання яка є додатком 1 до цього Договору. Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ та є однаковими для всіх споживачів.
7.28. Відповідно до пункту 2.2. договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, обов`язковою умовою для постачання електричної енергії Споживачу є наявність у Споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, на підставі якого Споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії.
7.29. Наявність укладеного між позивачем та відповідачем 2 договору про надання послуг з розподілу електричної енергії підтверджується матеріалами справи та сторонами не заперечується.
7.30. Зокрема, згідно з пунктом 2.1.12 ПРРЕЕ невід`ємними частинами договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є: 1) паспорти точок розподілу, акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2) заява-приєднання у разі її надання споживачем; 3) інші додатки, оформлені сторонами за взаємною згодою.
7.31. У пункті 1.1.2 ПРРЕЕ наведені, зокрема, наступні визначення: - паспорт точки розподілу/передачі - акт (документ), складений оператором системи, в якому зазначаються технічні параметри точки підключення споживача; - площадка вимірювання - забезпечена точкою комерційного обліку або точками комерційного обліку електроустановка або сукупність електроустановок, виключно між якими можливі перетікання електричної енергії технологічними електричними мережами власника електроустановок, у які надходить або з яких віддається електрична енергія; - точка розподілу/передачі електричної енергії - межа балансової належності, на якій відбувається розподіл/передача електричної енергії між електроустановками суміжних учасників ринку.
7.32. У пункті 1.2.4 ПРРЕЕ визначено, що точка розподілу (передачі) електричної енергії споживачу установлюється на межі балансової належності його електроустановок та зазначається в договорі споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з оператором системи.
7.33. Відповідно до пункту 2.1.11 ПРРЕЕ під час оформлення заяви-приєднання, паспорта точки розподілу/передачі оператор системи використовує наявну у нього інформацію за об`єктом розподілу, достатню для проведення розрахунків, зокрема: 1) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін; 2) щодо однолінійної схеми електропостачання об`єкта; 3) щодо розрахункових засобів вимірювальної техніки обсягу активної та реактивної електричної енергії та рівня потужності (тип, марка, технічні характеристики тощо); 4) щодо дозволеної (договірної) величини електричної потужності; 5) щодо технічних даних силових трансформаторів, кабельних та/або повітряних ліній передачі/розподілу електричної енергії, якими здійснюється розподіл електричної енергії (для об`єктів споживачів, для яких розрахункові засоби вимірювальної техніки встановлені не на межі балансової належності).
7.34. Суд зазначає, що згідно з пунктами 2.3.1, 2.3.2 глави 2.3 розділу ІІ ПРРЕЕ, на роздрібному ринку виробництво, передача, розподіл, постачання та споживання електричної енергії без розрахункових засобів комерційного обліку не допускається, крім випадків, передбачених цими Правилами та Кодексом комерційного обліку. Для вимірювання з метою комерційних розрахунків за електричну енергію мають використовуватися розрахункові засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам Кодексу комерційного обліку, Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки.
7.35. Відповідно до пунктів 2.3.11 - 2.3.14 глави 2.3 розділу ІІ ПРРЕЕ, комерційний облік на роздрібному ринку електричної енергії організовується адміністратором комерційного обліку та здійснюється постачальниками послуг комерційного обліку відповідно до вимог Закону України «Про ринок електричної енергії», Кодексу комерційного обліку та цих Правил. Споживання електричної енергії за відповідним тарифом (ціною) відповідно до комерційної пропозиції має бути забезпечене окремим комерційним обліком. Окремі площадки вимірювання мають бути забезпечені засобами вимірювальної техніки, які дають можливість організувати комерційний облік за відповідним тарифом (ціною) на всій площадці вимірювання. Електрична енергія, яка використовується на об`єкті побутового споживача на непобутові потреби, обліковується та оплачується окремо за відповідними тарифами. Обсяги спожитої електричної енергії визначаються за розрахунковий період, який становить 1 календарний місяць. Обсяг спожитої протягом розрахункового періоду електричної енергії визначається в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку. Постачальник послуг комерційного обліку забезпечує зняття показів засобів вимірювальної техніки відповідно до Кодексу комерційного обліку.
7.36. Кодекс комерційного обліку електричної енергії (далі - Кодекс) визначає, зокрема, основні положення щодо організації комерційного обліку електричної енергії на ринку електричної енергії, права та обов`язки учасників ринку, постачальників послуг комерційного обліку та адміністратора комерційного обліку щодо забезпечення комерційного обліку електричної енергії, отримання точних і достовірних даних комерційного обліку та їх агрегації (об`єднання), порядок проведення реєстрації постачальників послуг комерційного обліку, точок комерційного обліку та реєстрації автоматизованих систем, що використовуються для комерційного обліку електричної енергії (пункт 1.1.1 Кодексу).
7.37. Відповідно до підпункту 49 пункту 1.2.1 Кодексу електроенергії площадка комерційного обліку (площадка вимірювання) - забезпечена точкою комерційного обліку або точками комерційного обліку електроустановка або сукупність електроустановок, виключно між якими можливі перетікання електричної енергії технологічними електричними мережами власника електроустановок, у які відбирається або з яких відпускається електрична енергія.
7.38. Підключення до електричних мереж та експлуатація електроустановок, призначених для передачі, розподілу, виробництва, споживання електричної енергії та зберігання енергії, без організації приладового комерційного обліку електричної енергії та реєстрації відповідних ТКО в реєстрі АКО забороняється (крім випадків, передбачених цим Кодексом) (пункт 4.1.1 Кодексу).
7.39. Згідно з пунктом 2.3.3 ПРРЕЕ електроустановки споживачів мають бути забезпечені необхідними розрахунковими засобами вимірювальної техніки для розрахунків за спожиту електричну енергію, технічними засобами контролю і управління споживанням електричної енергії та величини потужності, а також (за бажанням споживача) суміщеними з лічильником електричної енергії або окремими засобами вимірювальної техніки для контролю якості електричної енергії. Підключення електроустановки споживача, яка не забезпечена розрахунковими засобами (засобом) вимірювальної техніки, технічними засобами контролю і управління споживанням електричної енергії та величини потужності, забороняється, за винятком випадків, передбачених цими Правилами.
7.40. Пунктом 2.3.2 ПРРЕЕ передбачено, що для вимірювання з метою комерційних розрахунків за електричну енергію мають використовуватися розрахункові засоби вимірювальної техніки, які відповідають вимогам Кодексу комерційного обліку електроенергії, Закону України "Про метрологію та метрологічну діяльність" та іншим нормативно-правовим актам, що містять вимоги до таких засобів вимірювальної техніки.
7.41. Відповідно до пункту 5.1.10 Кодексу комерційного обліку електричної енергії для комерційних розрахунків мають використовуватися дані з вузла обліку власника електроустановки (об`єкта) за умови відповідності вузла обліку вимогам нормативних документів. Дані з вузлів обліку інших власників можуть бути використані для здійснення технічного (контрольного) обліку та перевірки достовірності даних комерційного обліку.
7.42. Як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що позивач вважав, що отриманий ним рахунок від 02.02.2024 №74353020/2/1 на сплату спожитої електричної енергії з інформацією про те, що "за лютий 2024 року фактичне споживання кВт. на год. становить 71142, отже до сплати з ПДВ підлягає сума 187 814,88 грн" містить розбіжності між поточними показниками та попередніми показниками, що і призвело до помилкового обчислення та безпідставно сформованої у рахунку суми до оплати.
7.43. Суди встановили, що 01.03.2019 позивач уклав із відповідачем 2 договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів), шляхом подання заяви-приєднання та обрання комерційної пропозиції- "Колективна побутова". Також судами встановлено, що Договір укладався на основі того, що об`єкт позивача (споживача) вже був підключений до мереж оператора системи у встановленому законодавством порядку і позивач вже був стороною діючих договорів.
7.44. Тобто, укладання між сторонами спору договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів) відбулося в межах та рамках чинного законодавства на час його укладання та за ініціативою саме позивача, як споживача послуги.
7.45. Суд зазначає, що статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
7.46. Отже, з позовом може звертатися особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів. При цьому, звертаючись до суду з позовом, позивач повинен визначити позовні вимоги таким чином, щоб у разі їх задоволення судом відбувся захист, визнання та поновлення його прав і охоронюваних законом інтересів.
7.47. Суд також враховує, що одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 ГПК України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
7.48. У цьому аспекті необхідно підкреслити, що звертаючись до суду з позовом позивач самостійно визначив підстави та предмет позовних вимог, зокрема, про зобов`язання відповідачів анулювати рахунок спожитої електричної енергії від 02.02.2024 № 74353020/2/1 та здійснити перерахунок обсягів активної електричної енергії, спожитої позивачем у лютому 2024 року.
7.49. За загальним правилом майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями.
7.50. Відповідно до положень статті 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
7.51. Відповідно до положень статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
7.52. Статтями 525 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
7.53. Суди також встановили, що нарахування відповідачами обсягів спожитої електричної енергія, яка визначена у рахунку від 02.02.2024 №74353020/2/1 на сплату спожитої електричної енергії відбувається згідно з умовами, укладених між сторонами спору договорів. Водночас позивачем документально не підтверджено здійснення відповідачами невірного розрахунку за спожиту електричну енергію у лютому 2024 року. Крім того, суди врахували, що у березні 2024 року відповідач 2 здійснив коригування обсягів розподіленої електричної енергії у лютому 2024 році по об`єкту споживання позивача (вул. Данченка, 32а) у бік зменшення нарахування на 1 152 кВт по ТО 166, 169, 170.
7.54. З урахуванням вищезазначених положень законодавства та положень статей 73 74 76 77 86 ГПК України, суди зробили цілком обґрунтовані висновки про недоведення позивачем обставин щодо неправомірності зазначення відповідачами у рахунку від 02.02.2024 №74353020/2/1 на сплату спожитої електричної енергії інформації, зокрема, про те, що "за лютий 2024 року фактичне споживання кВт. на год. становить 71142, отже до сплати з ПДВ підлягає сума 187 814,88 грн", зважаючи, що таке нарахування відповідачами здійснюється в межах та на умовам укладеного між сторонами спору договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів).
7.55. Щодо доводів касаційної скарги в частині того, що судами першої та апеляційної інстанції у спірних правовідносинах не застосували положення пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII)та пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 417-VIII та не врахували висновків Верховного Суду щодо застосування означених норм права у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 14.12.2024 у справі № 922/3767/20, від 22.12.2022 у справі № 922/2666/21, від 25.10.2022 у справі № 922/2699/21, від 12.06.2024 у справі № 922/3886/23, Суд зазначає таке.
7.56. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
7.57. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.
7.58. Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
7.59. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
7.60. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
7.61. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
7.62. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
7.63. Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
7.64. Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; від 25.04.2018 у справі № 925/3/17; від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16; від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц; від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц; від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц та № 522/2110/15-ц; від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
7.65. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційних скаргах, стосується правовідносин, які не є подібними.
7.66. Зокрема, як свідчать матеріали справи, під час розгляду справи позивач послідовно ґрунтував свою позицію на тому, що відповідачі неправомірно у договірних відносинах із позивачем використовують для розрахунку спожитої електричної енергії дані загальнобудинкових лічильників та враховують йому обсяги електричної енергії, яка споживається побутовими споживачами, які не уклали прямі договори із відповідачем 2.
7.67. Зокрема, позивач наполягав на тому, що відповідно до положень статті 7 Закону № 2189-VIII він, як управитель багатоквартирного будинку зобов`язаний укласти з виконавцем послуги з постачання електричної енергії договір про постачання електричної енергії лише для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна багатоквартирного будинку.
7.68. При цьому, на його думку, сам факт підписання ним, як управителем багатоквартирного будинку комерційної пропозиції "Колективна побутова" не означає, що він є колективним побутовим споживачем і має обов`язок сплачувати за електричну енергію, яка не використовується для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
7.69. У контексті наведених вище доводів, Суд зазначає, що відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом № 2189-VIII.
7.70. У частині першій статті 1 цього Закону наведено, зокрема, такі терміни:
- виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору (пункт 2 частини першої цієї статті);
- внутрішньобудинкові системи багатоквартирного будинку - механічне, електричне, газове, сантехнічне та інше обладнання в будинку, яке обслуговує більше одного житлового та/або нежитлового приміщення, у тому числі комунікації до обладнання споживача, системи автономного теплопостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання від зовнішньої поверхні стіни будівлі до точки приєднання житлового (нежитлового) приміщення (пункт 3 частини першої цієї статті);
індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини першої цієї статті);
- кількісний показник комунальних послуг - кількість одиниць виміру обсягу отриманої споживачем комунальної послуги, визначена відповідно до показань вузла обліку та/або вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством (пункт 7 частини першої цієї статті);
- колективний договір про надання комунальних послуг (далі - колективний договір) - договір про надання комунальних послуг, який укладається з виконавцем комунальних послуг за рішенням співвласників (на умовах, визначених у рішенні співвласників (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками (пункт 8 частини першої цієї статті);
- колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (пункт 9 частини першої цієї статті);
- споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач (пункт 13 частини першої цієї статті);
- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб (пункт 14 частини першої цієї статті).
7.71. Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2189-VIII учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
7.72. Частинами першою, другою статті 12 Закону № 2189-VIII передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Такі договори можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір та колективний договір про надання комунальних послуг) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач, колективний споживач).
7.73. Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2189-VIII договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.
7.74. Відповідно до положень частини третьої статті 7 Закону № 2189-VIII, колективний споживач має право, зокрема, укладати договір про надання комунальної послуги відповідно до статуту в інтересах споживачів, об`єднаних таким колективним споживачем.
7.75. Так, частинами першою, другою статті 14 Закону № 2189-VIII визначено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку (уповноваженого органу управління об`єднання співвласників багатоквартирного будинку), прийнятим відповідно до закону, договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем відповідної комунальної послуги, визначеним статтею 6 цього Закону: 1) кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно (індивідуальний договір); 2) від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою (колективний договір); 3) об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об`єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір про надання комунальних послуг, як колективним споживачем. Співвласники багатоквартирного будинку (об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначену частиною першою цієї статті, за кожним видом комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії).
7.76. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 14 Закону № 2189-VIII індивідуальний договір про надання комунальних послуг укладається між співвласником багатоквартирного будинку та виконавцем відповідної комунальної послуги. Колективний договір про надання комунальної послуги укладається з виконавцем такої послуги особою, уповноваженою на це співвласниками, від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку. У разі укладення колективного договору до відносин між співвласниками багатоквартирного будинку та уповноваженою співвласниками особою застосовуються положення Цивільного кодексу України про доручення, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
7.77. Згідно зі статтею 11 Закону № 417-VIII управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.
7.78. Проаналізувавши вказані положення чинного законодавства, необхідно зазначити, що у співвласників багатоквартирного будинку є можливість самостійно обрати одну з моделей організації договірних відносин: за індивідуальним договором або за колективним договором.
7.79. При цьому, доводи позивача та мотиви його заперечень в силу наведених вище норм Закону № 2189-VIII дають підстави дійти висновку, що позивач у відносинах із відповідачами за певних умов може виступати, як управитель багатоквартирного будинку у розумінні положень цього Закону та Закону № 417-VIII.
7.80. Водночас, суди не встановили, а матеріалами справи не спростовано, що позивач відповідно до вимог чинного законодавства (на підставі рішень загальних зборів співвласників багатоквартирних будинків) визначений управителем багатоквартирних будинків за адресами вул. С. Данченко, 28, 28а, 28б, 30; вул. Перемоги, 71а; вул. Обухівська, 137 ,139. Як і не встановили, що позивач при укладанні договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг (для колективних побутових споживачів) з відповідачем 1 виступав у якості управителя.
7.81. Суд зазначає, що положення, як загального, так і спеціального законодавства, у разі дотримання визначених законом процедур, безумовно встановлюють право управителя багатоквартирного будинку, укласти з виконавцем послуги з постачання електричної енергії договір про постачання електричної енергії для освітлення місць загального користування, живлення ліфтів та забезпечення функціонування іншого спільного майна багатоквартирного будинку. Та, відповідно не визначають для управителя обов`язку сплачувати за електричну енергію, яка споживається побутовими споживачами (власниками квартир та нежитлових приміщень), які не укладали індивідуальні договори з постачальниками електричної енергії.
7.82. Разом з тим вважає за необхідне наголосити, що виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
7.83. Однак, враховуючи предмет та підстави позову (які визначені позивачем) у цьому спорі, за наявності у матеріалах справи чинного договору та за відсутності у матеріалах справи доказів на підтвердження обставин, що позивач у правовідносинах із відповідачами є управителем багатоквартирного будинку, у тому числі і за відсутності доказів на підтвердження обставин, що позивач вчиняв необхідні та визначені чинним законодавством дії щодо внесення змін до договірних відносин із відповідачами, обставини на які позивач посилається на обґрунтування своїх позовних вимог та положення норм законодавства у сфері надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку, не можуть бути застосовними у цьому спорі.
7.84. Означені доводи можуть у певній мірі слугувати обґрунтуванням та підставою для внесення змін до відносин сторін спору, як учасників ринку електричної енергії.
7.85. Суд відхиляє посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанції не враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норм Закону № 2189-VIII та Закону № 417-VIII у подібних правовідносинах, які викладені у постановах від 14.12.2024 у справі № 922/3767/20, від 22.12.2022 у справі № 922/2666/21, від 25.10.2022 у справі № 922/2699/21, від 12.06.2024 у справі № 922/3886/23.
7.86. Зокрема, як вже зазначено вище, предметом спору у справі, що розглядається є вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії, шляхом анулювання рахунку спожитої електричної енергії від 02.02.2024 № 74353020/2/1 та зобов`язання здійснити перерахунок обсягів активної електричної енергії, спожитої позивачем у лютому 2024 року, які вчинені ТОВ "Київські енергетичні послуги" у рамках та в межах своїх повноважень, які визначені укладеним із позивачем договором.
7.87. Разом з тим у означених скаржником справах № 922/3767/20, № 922/2666/21, № 922/2699/21, № 922/3886/23 предметом спору були вимоги об`єднань співвласників багатоквартирного будинку про внесення змін до наявних між сторонами спору договірних умов, зокрема: визнання договору та/або додатків до договору укладеними; про визнання недійсним додатку до договору.
7.88. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які не враховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій ухвалі, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржниками для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
7.89. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів першої та апеляційної інстанції в цій частині Верховний Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
7.90. У цьому аспекті Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі таких встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, без аналізу та врахування фактичних обставин справи, які мають юридичне значення та за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
7.91. Таким чином, доводи касаційної скарги з посиланням на означені постанови Верховного Суду ніяким чином не спростовують обґрунтованих висновків судів першої та апеляційної інстанції, оскільки зводяться лише до виокремлення скаржником певних висновків Суду без урахування їх дійсного змісту та до власних бачень скаржника щодо можливості їх застосування у спірних правовідносинах.
7.92. Звідси, а також ураховуючи викладене у цій постанові, посилання Підприємства на застосування судами положень пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 2189-VIII та пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 417-VIII, без урахування висновків Верховного Суду є необґрунтованими.
7.93. Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження та відхиляється Судом.
7.94. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України.
7.95. Верховний Суд зазначає, що відповідно до частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
7.96. Відхиляючи доводи позивача щодо неповноти з`ясування судом обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "суду факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
7.97. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
7.98. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 12.10.2021 у справі №905/1750/19, від 20.05.2021 у справі №905/1751/19, від 02.12.2021 у справі №922/3363/20, від 16.12.2021 у справі №910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі №922/2447/21 тощо.
7.99. Проте, як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом встановлено необґрунтованість підстави касаційного оскарження у цій частині.
7.100. За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про наявність підстав для скасування судових рішень на підставі пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України.
7.101. Щодо посилання скаржника на те, що обставини, що мають суттєве значення, встановлені судами на підставі недопустимих доказів, то суд касаційної інстанції зазначає таке.
7.102. Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
7.103. У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.
7.104. Законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
7.105. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК).
7.106. Разом із тим за приписами статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
7.107. Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття (така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 910/13647/19).
7.108. Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19.
7.109. Саме лише посилання скаржника на те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів без належного обґрунтування, не можуть ставити під сумнів судове рішення, прийняте відповідно до вимог статті 236 ГПК України.
7.110. Скаржник не довів наявність порушень, встановлених законом, щодо порядку одержання доказів, що мають наслідки визнання їх недопустимими. Відповідно скаржник не довів того, що судом першої та апеляційної інстанції встановлено обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
7.111. У свою чергу доводи скаржника про те, що досліджений та оцінений судами першої та апеляційної інстанції наявний у матеріалах справи текст технічного рішення від 12.09.2019 № 45482/1 (номер 84250 сформований у файлі з розширенням .doc під назвою "Довідка"), який не підписаний уповноваженою особою (ні власноручним підписом, ні електронним підписом) є неналежним доказом, фактично зводяться до необхідності переоцінки його змісту, що виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.
7.112. У касаційній скарзі не наведено доводів, які б ставили під сумнів правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
7.113. Отже, підстави касаційного оскарження передбачені пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, наведені скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку також не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.
7.114. Наведене у розділі 7 цієї постанови в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги Підприємства.
7.115. Верховний Суд вважає частково прийнятними доводи, викладені у відзивах на касаційну скаргу, з огляду на вказані вище висновки Верховного Суду, наведені у цій постанові.
7.116. У прийнятті даної постанови Суд керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
7.117. Верховний Суд наголошує, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.
7.118. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
8.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
8.3. Згідно з частинами першою, другою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
8.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах зазначених в розділі 4 цієї постанови не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою скаржника в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України слід залишити без задоволення.
9. Судові витрати
9.1. Судовий збір у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Касаційний господарський суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення.
Керуючись статтями 129 296 300 308 309 315 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 зі справи № 910/2697/24, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Місто для людей Київ" у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 (в оскаржуваній частині) зі справи № 910/2697/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя А. Ємець
Суддя Т. Малашенкова
page
telegram
viber
youtube
